Валерій Онопрієнко: Моральність, Патріотизм, Професіоналізм

15 жовтня 2014

Валерій Онопрієнко — людина в житомирській політиці нова, проте швидке зростання його авторитету свідчить про те, що нові політики є цікавими для виборців та здатні створити сенсації на мажоритарних виборах. Валерій Онопрієнко буде балотуватися на позачергових виборах до Верховної Ради України 26 жовтня 2014 року по виборчому округу №62 (м. Житомир).

При особистій зустрічі відчувається, що Валерій Онопрієнко — людина харизматична з сильним характером і внутрішнім стержнем. Для житомирян цікавою буде його позиція та нові погляди, які, безперечно, додадуть барв у виборчу кампанію в Житомирі.

— Валерію Васильовичу, виборці надіються на те, що ось виберемо депутата і він нам буде допомагати: дороги асфальтувати, дитсадки відкривати … Чи виборець готовий обрати того, хто буде будувати державу? Чим мотивуєте свій намір йти у Верховну Раду?

— Після Майдану ми вже живемо в іншій країні. Що змінилося і що змінило нас? З одного боку, йде війна. Тисячі загиблих, поранених, зниклих безвісти. Економічний та соціальний занепад, зубожіння людей. З ким сьогодні не поговориш, у відповідь: жити стає дедалі важче. Зрозуміло, ці реалії впливають на мене як на нормальну людину, яка щось у своєму житті досягла.

З іншого боку, ми відчули підйом народної ініціативи, нація згуртовується як ніколи за свою попередню історію. Визначення одне: далі так жити ми не можемо!

Це і стало головною мотивацію для мене, коли я вирішив балотуватися у народні депутати України. Я професійний військовий, більше десяти років проходив службу на командних посадах, маю певний досвід військової діяльності. І коли сьогодні стоїть питання армії, то я з професійної точки зору можу впливати на ці процеси.

Більше десяти років я очолюю одне з найкращих житомирських підприємств — Житомирський комбінат силікатних виробів. Коли все розвалювалося і розкрадалося, ми не лише вистояли, а створили сучасне виробництво будівельних матеріалів. Я був завжди з колективом цього підприємства і складні рішення ми погоджували разом.

Мій досвід дає мені право говорити, що я готовий йти до Верховної Ради і мені є що запропонувати державі і людям. Мій вибір підтримали в сім’ї, колектив підприємства та більшість моїх виборців. Важливе значення для мене має і благословіння отця Гавриїла, яке я отримав від нього.

Справа у тому, що Майдан змінив свідомість людей. Купувати голоси виборців після останніх соціальних потрясінь в Україні за гречку, заасфальтовані дороги стало неможливим. Ми усвідомили, що нині потрібно робити усе для того, щоб покращити життя українців. Воля звичайних людей до цього є.

Протягом двадцяти трьох років у Верховній Раді депутатські обличчя майже не змінювалися, там сиділи одні й ті ж особи, переходили з фракції у фракцію, з партії в партію, підлаштовуючись та отримуючи власну вигоду. Дехто у парламент прийшов молодою людиною і там зустрів старість. Телесеріал з «кнопкодавами» та «тушками» людям набрид. Країні потрібні не нові олігархи, а нові молоді політики, ще говорять менеджери, які мають знання та досвід в управлінні, організації виробництва і хочуть запропонувати себе служінню своєму народові — народу України. Депутат, який прийде працювати, повинен працювати не на сьогодні, а на 5-6-10 років наперед. І цей депутат повинен бути готовий до перспективної роботи. Потрібне повне оновлення сьогоднішньої політичної еліти. Іншого шляху немає.

Поки ми не почнемо розуміти, що головна оцінка того ж депутата повинна грунтуватися, в першу чергу, не на тому, скільки лавочок було встановлено в його окрузі або скільки відремонтовано під'їздів і доріг, за що, власне, безпосередньо відповідають виконавчі органи самоврядування (хоча і в це депутат повинен вникати), а за які закони і рішення він голосував, які з них відстоював і боровся до кінця, розуміючи, що їх прийняття негативно вплине на якість життя всього населення — ось до тих пір нам важко розраховувати на добрі зміни в країні, в рідному місті.

— До сьогодні депутатство було бізнесом. Добре знаємо, що в політику йшли з великого бізнесу за великим бізнесом. Як «переламати» споживацтво в українській політиці?

— Я є депутатом Житомирської міської ради. Будь-хто може перевірити мою діяльність, переконаєтесь, що Валерій Онопрієнко комунального майна «не віджимав», приватних інтересів у депутатській діяльності не переслідував, у корупційних схемах не був помічений. Я обраний депутатом за місцем проживання (живу у звичайній квартирі дев’ятиповерхового панельного будинку) і коли повертаюся з роботи додому або просто йду до магазину, мені не соромно перед своїми виборцями, а їм немає в чому мені дорікнути. На окрузі мікрорайону Малікова мене знають в обличчя.

Не заперечую, що для когось депутатство було бізнесом, про це сьогодні відомо з преси, хто чим займався і кого «кришував». А тому це потрібно докорінно змінювати. Майдан якраз і зібрався, щоб покінчити з політичною корупцією.

Приміром, за кордоном у сенатори чи посли сейму (як у Польщі) людина готується не один рік. Вона готується до цієї роботи, як майбутній хірург готується робити операції. У нас же захотів - і йде. Чи має освіту, чи здатний писати закони, чи здатний аналізувати політичну історію країни, стан суспільства і що суспільству треба в даний момент?

— У вас були ідеали, люди, яких ви хотіли наслідувати?

— Були, і багато. На кожному етапі життя різні. Я завжди з вдячністю буду згадувати шкільного вчителя математики Бориса Теодоровича Левінзона, це була унікальна людина, яка могла вирішувати задачу одночасно двома варіантами, притому писати на дошці двома руками. На контрольних завданнях він учив нас знаходити кілька рішень. Як у житті. Пізніше, коли я навчався у військовому училищі, мій командир роти Андрій Германович вчив вже іншому — для військових при виконанні завдань часто може бути лише одне правильне рішення. Коли ми навчалися на першому курсі, наш командир був старшим лейтенантом, а коли училище закінчували, він був вже у званні майора, афганець, мав два ордени Червоної Зірки — такі вольові та цілеспрямовані люди не часто зустрічаються в житті.

— Що визначає вашу життєву позицію?

— Я народився у Житомирі у звичайній сім’ї службовців. На жаль, моїх батьків вже нема. Саме батьки заклали для нас з сестрою життєві принципи — не бреши, не кради. Мій батько працював слюсарем на житомирському заводі «Автозапчастина», потім був директором цього заводу. Мама викладала економіку в технікумі торгівлі. Батьки нас вчили, щоб ми чужого не брали і могли захистити своє. Здавалося б, що це звичайні істини, але вони допомогли набути самостійності й жити чесно.

— Ви керуєте величезним підприємством і добре знаєте настрої виборців. Чого хочуть, прагнуть вони від депутатів?

— По-перше, миру, спокою та правди. Віднедавна ніхто з нас не міг навіть уявити, що їхні діти, батьки будуть гинути на війні в Україні за Україну. Ще люди хочуть зрозумілості, перспектив на краще. Водночас ми відчуваємо, що енергетична залежність створює багато нових проблем і нам доведеться обмежувати себе в чомусь. Уряд бере кредити на вирішення цих питань, але суспільство не обізнане, куди діваються запозичені кошти: чи вони «проїдаються» чи дійсно використовуються на запровадження енергоефективних технологій? Нам незрозумілі курси коливання валют, чому так «стрибають» долар і євро. Ціни зростають, а підприємства не в змозі підвищити заробітну плату своїм працівникам бо немає збуту продукції. Людей завжди непокоїть невизначеність.

— Але влада завжди така, якою ми її створюємо.

— Ведучий «95 кварталу» Володимир Зеленський якось жартував: начебто перемогли і поставили свого, а свої поставили своїх і в результаті маємо владу ніяких. Причиною наших багатьох проблем є те, що нами керують неефективні управлінці.

— Події на Сході України спричинили величезні проблеми для держави. Їхнє вирішення лежить у двох площинах: військовій та політичній. Як ви як колишній військовий розцінюєте цю війну?

— Україну в останні десятиліття зухвало розкрадали. Стосовно армії то там залишали застарілу техніку, а новітню розпродували. Так, собі на озброєння залишали танки Т-64, а Т-72 торгували. Пам’ятаєте скандал 2009 року про захоплене біля берегів Сомалі судно "Фаїна", яке перевозило 33 українських танка Т-72 для Кенії? У 2007 році Україна поставила Кенії 77 одиниць такої техніки.

Щодо АТО. Визнано, що там не зовсім вдале командування. Звільняти міста ціною десятків життів українських військових заради встановлення прапора, — це нерозсудливо і злочинно.

З політичної точки ми розуміємо, що нам потрібно перемир’я на Сході для того, щоб переоснастити армію, змінити командування. Але незрозумілим є статус наданий окремим територіям і тут більше питань, аніж відповідей.

— Ви депутат Житомирської міської ради двох скликань. Які міські проблеми є актуальними?

— Більшість з них — у комунальній сфері. Житлово-комунальне господарство в Україні реформується вкрай повільно, проблеми в галузі не перестають бути гострими, галузь залишається у критичному стані, якість послуг, що надаються, незадовільна. А головне, енергозалежність міста. Є низка проектів, які дозволять житлово-комунальному господарству у найближчі роки провести комплексну модернізацію і переоснащення підприємств ЖКГ з метою зменшення ресурсоспоживання, забезпечити прозорість у формуванні тарифної і цінової політики на житлово-комунальні послуги. Над цим треба працювати.

А ще термін експлуатації панельних будинків у Житомирі, які будувалися бозна-коли, закінчується, і мешканці цих панельок опиняться у вкрай складних умовах у найближче десятиліття. Житлове будівництво у Житомирі фактично не ведеться, не дивлячись на те, що місто має потужні підприємства будівельної індустрії, — до них належить і Житомирський комбінат силікатних виробів. Ми будуємо у Вінниці, в Києві, деінде, але не у себе в місті. Ці питання на місцевому рівні вирішити неможливо, потрібні державні програми, відповідне законодавство.

Водночас турбує незахищеність наших людей перед сумнівною діяльністю деяких організацій, банків. Останнім прикладом може бути житомирська туристична агенція, яка лишила своїх клієнтів і відпочинку, і грошей. Якщо держава надала такій організації ліцензію, то вона повинна нести відповідальність і це повинно бути законодавчо внормовано.

— З огляду на вашу депутатську діяльність у Житомирській міській раді, чи готові на місцях до децентралізації влади?

— Усі сподіваються, що на місцях буде залишатися більше коштів і вони будуть використані для потреб громади. Сьогодні Житомир 90% заробленого віддає до Києва, звідки якась частина повертається назад. Керувати зверху місцевим самоврядуванням — це неправильно.

— Популізм став основою в діяльності більшості українських політиків. Приналежність до певної політичної партії на цих виборах визначає успіх кандидата в депутати. Ваші політичні переконання?

— Зараз я не належу до жодної політичної партії. Я дуже негативно ставлюся до закритих партійних списків. Існують політичні бренди, на базі яких будується передвиборча політика. Виборці не бачать, хто в тих списках. Фактично лідер партії витягує весь список, а потім починається політичне перелицювання обраних депутатів, що ми бачимо на прикладі українського парламенту.

— Чим у такому разі ви як позапартійний кандидат будете переконувати житомирян: голосуй за Онопрієнка, а не за партію? Що в такій ситуації можете запропонувати виборцям ви?

— Відповідь на це питання для мене проста. Нехай виборці оцінять Онопрієнка за зроблене на посаді голови правління ВАТ «Житомирський комбінат силікатних виробів» та зроблене ним для житомирян протягом двох термінів міського депутатства.

Я виріс в родині, де мої батьки навчили мене працювати і доводити кожну справу до кінця. Я знаю житомирян — вони вміють працювати. У нас є багато першочергових завдань і я маю чіткий план дій. По-перше, спільна робота депутата і громади міста принесе результат. Я умію боротися за кожну копійку та спільно з громадою добиватися вирішення конкретних питань. Головне — не брехати і не красти. Будучи новою людиною в політиці, для мене не існує «старих корупційних розкладів». Якщо буде довіра та допомога людей — я змушу чиновників працювати чесно. По-друге, необхідно створити умови для розвитку малого та середнього бізнесу. Через зниження податкового тиску, допомогти кожному, хто вміє працювати. По-третє, допомога старшим та малозабезпеченим людям. Криза по ним вдарила найбільше.

— Тобто ситуацію має змінити сама громада.

— І це показав Майдан, це показала молодь. І поможе нам найбільше Європа, якщо ми туди вступимо. Тому що Європа заставить нас прийняти антикорупційні закони і їх виконувати. Треба один закон прийняти: відзвітуйся за рік не за те, що ти отримав, а за те, що ти придбав, і чи твоя зарплата сходиться з тим, що ти маєш. Більше нічого не треба! На жаль, ми граємося з людьми в котика і мишки. І ця гра продовжується. Якщо народ не змінить свої критерії до депутатів усіх рівнів, тим більше зараз, коли починається процес децентралізації влади, народ так у біді й буде вічно жити, а невеличка група людей буде наживатися. Все це боляче, нетерпимо, все це треба спільними зусиллями змінювати, якщо хочемо побудувати вільну, сильну, демократичну і щасливу країну.

Але хай люди вирішують, хто йде на ці вибори з чистою совістю, з бажанням жити не для себе, а для держави. От вибори й покажуть, наскільки змінилося суспільство.

— Якщо озирнутися назад, які досягнення для себе вважаєте значними?

— Мікрорайон Малікова за мого депутатства став іншим і це відчули ті, хто там проживає. Я без перебільшення можу сказати, настрої людей змінилися, вони доброзичливіше ставляться одне до одного, вони частіше посміхаються. Тут дружать будинками, під’їздами. У нас є навіть своє свято — День мікрорайону Малікова, яке проводиться у вересні. Я задоволений з того, що мою ініціативу до самоорганізації мікрорайону тут сприйняли.

Мені разом з колективом вдалося модернізувати Житомирський комбінат силікатних виробів — встановити там унікальне обладнання (єдине в Україні) для виготовлення цегли, зокрема кольорової. Я вважаю це досягненням, яке супроводжувалося довірою працівників комбінату, які повірили мені, повірили у наш загальний успіх. На підприємстві сьогодні працює 450 фахівців, які гарантовані заробітною платою та соціально захищені.

Наше підприємство одне з перших в Україні почало співпрацювати з Європою. На початку ми заключили договір з Німеччиною на поставку преса, коли там з осторогою ставилися до всього пострадянського, а ми боялися платити наперед. Проте коли угода була виконана, ми стали партнерами і друзями. І саме німецька сторона стала ініціатором того, що я б отримав Золоту відзнаку Європейської Бізнес Асамблеї.

Як депутат міської ради постійно допомагаю житомирським дошкільним навчальним закладам: у №53 було встановлено автономне опалення для басейна, яке дозволяє в міжсезоння, підтримувати відповідну температуру води, на території дитсадка №71 викладено бруківку. Таких прикладів десятки.

— Що для вас успіх?

— Я просто працюю і хочу, щоб люди були задоволені моєю роботою. Мабуть, успіх — це коли ти досяг певної мети і йдеш далі.

— На підтримку яких груп людей розраховуєте?

— Знаєте, я не розділяю людей на окремі групи. Я знайду спільну мову з підприємцями. Проблематику знаю. Так само розумію і людей праці, які кожен день виживають, працюючи за копійки. Маю про що спілкуватися і з старшими людьми. Наприклад, під час зустрічі мені кажуть: «Ми своє відпрацювали, нехай тепер прийдуть молоді та допоможуть нам». Так і буде. Життя навчило мене питати у старших людей поради, щоб не перебивати зв'язок поколінь. У старших є мудрі поради, які допоможуть нам продовжити їх справу.

Я не номенклатурний бізнесмен, а людина, що добилася всього самостійно. Є багато талановитої молоді, яка прагне отримати роботу, чесно працювати і самореалізуватися. Саме вони зроблять Україну заможною. Головне, дати можливість людям самим себе забезпечити. А нині всім виборцям треба боротися за зменшення корупції. Це не відбудеться за один день. Але колись це треба починати робити!

Довідка.

Онопрієнко Валерій Васильович народився 21 березня 1971 року в Житомирі у сім’ї службовців.

З 1988 по 1992 роки навчався у вищому загальновійськовому командному училищі за спеціальністю «Командна тактична мотострілецьких військ», закінчив з відзнакою.

Другу вищу освіту здобув у Житомирському інженерно-технологічному інституті за спеціальністю «Облік і аудит».

З 1992 по 1995 роки служив на командних посадах Збройних Сил.

У 1995-1998 роки працював на офіцерських посадах у кадровому апараті УМВС України в Житомирській області.

З 1998 по 2001 рік — комерційний директор ВАТ «Житомирський комбінат силікатних виробів». З 2001 по 2004 рік — заступник голови правління ВАТ «Житомирський комбінат силікатних виробів». З 2004 року — голова правління ВАТ «Житомирський комбінат силікатних виробів».

Член-кореспондент Академії будівництва України, відділення «Будівельні матеріали і вироби». Голова Регіональної ради керівників Житомирської області при Кабінеті Міністрів України. Голова ради директорів при міському голові м. Житомира. Голова міської федерації боксу. Депутат Житомирської міської ради V та VII скликань.

Дружина Онопрієнко Тетяна Миколаївна — доцент, кандидат філологічних наук.

Має доньку Вікторію.

Валерій Онопрієнко має відзнаки перед Українською православною церквою. Нагороджений орденом «За заслуги перед містом» III ступеню, Золотою відзнакою Європейської Бізнес Асамблеї (2004 р.), Золотою відзнакою «Лідер року» (2006 р.), відзнакою 8 Армійського корпусу. Нагороджений грамотами та подяками Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

У вересні цього року за активну допомогу військовослужбовцям в зоні АТО Валерій Онопрієнко нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.