​Як було врятовано Житомирський комбінат силікатних виробів

23 жовтня 2014

Як було врятовано Житомирський комбінат силікатних виробів

З чого починається завод? З верстатів, сировини, енергоносіїв… Все так. Але, у першу чергу, все ж таки із робочих рук. Із професіоналів, які поважають свою справу і пишаються результатами роботи, отримують від неї не лише матеріальне задоволення.

І якщо таких справжніх трударів на підприємстві достатньо, воно розвиватиметься, протистоятиме усім економічним негараздам, матиме майбутнє.

Керівник підприємства урочисто проводжає працівника на заслужений відпочинок

Наказано вижити

Працівникам Житомирського комбінату силікатних виробів є чим пишатися. По-перше, підприємство вистояло у лихі 90-ті. Його не лише не було порізано на металобрухт, як кілька промислових гігантів нашого міста. Рік у рік воно росте та усучаснюється.

Саме у найскладніший період, у 1997 році, прийшов працювати на комбінат його нинішній керівник Валерій Онопрієнко. Починав як початківець, адже сфера для нього, кадрового військового, була новою. Довелося вчитися екстерном, поєднуючи книжкову теорію із практикою. Пішов, як у бій. Перше, з чим стикнувся – із необхідністю шукати нові ринки збуту. І справився.

За деякий час його вже було призначено заступником директора. Згодом акціонери обрали Онопрієнка головою правління публічного акціонерного товариства, оцінивши як ефективного кризис-менеджера. Маючи підтримку людей, вже можна було розпочати повну модернізацію обладнання, запроваджувати нові технології, оптимізувати транспортну схему та систему постачання.

Впродовж шістнадцяти років комбінат поступово набирає обертів. Сьогодні усі технологічні процеси майже стовідсотково автоматизовані. Стоїть сенсорне обладнання.

Суттєво розширено асортимент продукції. В його цехах виробляють бетон, газосилікатні блоки, рустовану та кольорову цеглу та інше. Загалом понад 400 видів продукції.

Причому особлива увага приділяється дотриманню якості, відповідності європейським стандартам. Наприклад, при будівництві об’їзної дороги у Житомирі напередодні Чемпіонату з футболу «Євро-2012» використовували саме житомирський бетон. Бо якісний, витривалий.

Майже готова продукція

Погрузка продукції

Студенти будівельного технікуму під час екскурсії на комбінаті

У чому сила, брате?

Так у чому ж сила комбінату? У постійному русі, пошуку нового. Представники підприємства постійно навідуються на галузеві виставки, де представлено новітні технології. У тому числі міжнародні.

Але чужими здобутками не обмежуються. Шукають своє, наприклад, нові інгредієнти до розчинів. Як результат – безліч патентів на винаходи. Та ще отримання Валерієм Онопрієнком звання члена-кореспондента Академії будівництва України та Золота відзнака Європейської Асамблеї, які так просто не даються.

Секрет успіху також в уважному, дбайливому ставленні начальства до робітників.

Молодий, але вже досвідчений керівник усвідомлює, що найголовніше капіталовкладення – це люди. Кращих спеціалістів збирав з усіх житомирських підприємств, наче намистини. Дехто працює на підприємстві по 10-15 років. І до них, і до початківців ставлення шанобливе.

На запитання про притаманний йому стиль керівництва Валерій Васильович відповідає: «Люблю, коли по-військовому чітко, швидко, злагоджено. Але розумію: перед тим як вимагати, потрібно поставити реальні завдання, забезпечити матеріалами, інструментами та створити комфортні умови».

Зарплата на «силікатному» у порівнянні з іншими житомирськими підприємствами непогана – від 3 до 8 тисяч. Вона цілком «біла» та виплачується вчасно. Збережено усі соціальні гарантії. Годують у столовій якісно та недорого. Обід — від 10 до 15 грн. Молоко безкоштовно видають працівникам.

До речі, щодо комфортних умов. Мало не першим кроком голови правління акціонерного товариства стало покращення туалетів та душових кімнат, встановлення біде. Такі, мабуть, не у кожному хорошому готелі знайдеш.

Зручності для працівників комбінату

Зручності для працівників комбінату

Кожного дня свій ранок на комбінаті Онопрієнко починає із того, що переодягається у робочу одежу та йде цехами. Дізнається про поточні виробничі проблеми, радиться, сердиться, жартує, вислуховує про особисте. У нього нема визначених годин прийому.


Валерій Онопрієнко мріє

Чим сьогодні живе комбінат? Розвивається, не зважаючи на знов-таки, м’яко кажучи, несприятливі умови для вітчизняної промисловості. У такому великому господарстві, як держава Україна, усе взаємопов’язане. Якщо сім’я збідніла, вона не може придбати якісну цеглу та побудувати свій будинок мрії.

Якщо подорожчав бензин, возити продукцію комбінату в інші регіони складніше. Якщо збільшилися тарифи на електроенергію, доводиться економити – частину технологічних процесів залишати на ніч. Бо вночі утричі дешевше. Бути заощадливим у роботі – один з принципів Валерія Васильовича.

У механічному цеху, приміром, зібрано станки, що мали потрапити на металобрухт коли розвалювалися заводи «Верстати-Автомати» та «Промавтоматика». Їх викупили і тепер цілком успішно точать деталі. Є навіть станок 30-х років минулого століття. Його удосконалили руки майстра, і нічого, працює «дідусь».

Але водночас голова правління не жаліє коштів на такі цінні придбання, як потужні італійські парові котли чи німецькі преси. Йому вдається переконати акціонерів у необхідності витрат. Не можна жити одним днем, варто працювати на перспективу.

Валерій Онопрієнко мріє. Мріє, що налагодиться економіка у державі, житомиряни почнуть будувати світлі та гарні будинки з якісних будівельних матеріалів. Отже й комбінат запрацює на повну потужність. Багато про що мріє. Не про своє особисте, про спільне. Мріє, але мрійником його точно не назвеш. За 17 років роботи на комбінаті він це довів.

Все починається з мрії. Валерій Онопрієнко належить до таких особистостей, які мрії втілює у життя.

Настільні книги Валерія Онопрієнка

Офісне приміщення комбінату

Майбутня конференц-зала

На комбінаті силікатних виробів побувала журналістка Олена Волошенко.